ГАЛЬЧЕВСЬКА Г.С.(м. Вінниця) ЕТНОГРАФІЧНА КОЛЕКЦІЯ ВІННИЦЬКОГО ОБЛАСНОГО КРАЄЗНАВЧОГО МУЗЕЮ

Основний фонд Вінницького краєзнавчого музею нараховує 71803 одиниці збереження.

Значне місце у фондовій колекції займають предмети побуту та етнографії, число яких складає 1858 одиниць збереження, що інформують про походження, етнічну історію, господарську діяльність, побут і культуру народів Поділля.

Комплектування етнографічних пам'яток здійснювалось, у комплексі всієї збирацько-пошукової роботи музею. Переважна більшість — це предмети, що характеризують матеріальну культуру краю та відноситься до XIX—XX століть: представляють сільський і міський побут українців, росіян, євреїв та чехів.

726 одиниць збереження має група «Тканини». Чільне місце серед якої посідає народний одяг, а саме: сорочок — 128, із яких 19 чоловічих; гуньок — 17, кожухів — 2, що надійшли із сіл Шершні, Кобиляцьке, Потуш Тиврівського; с. Лопатинці, Політанки Шаргородського; с. Дружелюбівка, Гущинці, Хомутинці Калинівського; с. Микулинці, Дяківці, Гончарівка Літинського: с. Стіна Томашпільського; с. Яланець Бершадського, Чечельницького, Крижопільського районів.

Із придбаних пам'яток ми дізнаємось, що на Поділлі до останнього часу зберігалися давні слов'янські традиції в прикрашенні одягу та його покрої.

А зібрана колекція яскравих сорочок стверджує, що на Поділлі вишивали з давніх давен і майже в кожній хаті. Вишивали сорочки жіночі та чоловічі, рушники, скатерки, весільний одяг. В основу найчастіше був покладений геометричний орнамент: ромб, трикутник, квадрат, хрест.

На території краю побутували всі чотири типи крою сорочок (тунікоподібний, з уставкою, з цільнокроєним рукавом та сорочка на кокетці).

Техніки вишивок сталі: низь, поверхниця кафасор, хрестик, півхрест (закидні), ланцюжок, двобічна штапівка, гладь. Сорочки, які поступили з Калинівського району, вишиті саме хрестом; з Літинського — низзю. Вишивка «низзю» одна з найпоширеніших і найдавніших. Узори, як завжди побудовані на сполученні різних фігур, в основу яких покладені трикутник і ромб. Сорочки, вишиті низзю — це наша класика, таких зразків ми маємо біля 30. Серед сорочок є буденні, святкові та весільні. 23 сорочки — святкові, котрі зібрані в Бершадському, Літинському, Шаргородському, Калинівського, Томашпільському та Мур-Куриловецькому районах.

Мотиви (типи) вишивок самі різноманітні. Ми маємо цікаву колекцію сорочок (22) з с. Дружелюбівки Калинівського району, яка вражає нас саме різноманітністю рослинних мотивів у вишивці: «Виноградом», «Рожами» (мальвами), «Ліліями», «Калиною», «Грушами» та «Дубовим листям». Більшість сорочок має своїх авторів: Н. Ф. Вовчук (1904—1991), Г. Наконечна (1912 р. нар.), П. К. Вовчук (1905—1981 pp.), М. Д. Бабенко (1922 р. нар.), Н. П. Поліхун (1902—1984 pp.), Ф. Б. Гирсонюк (1882 р. нар., та М. Д: Драпова (1913 р. нар.).

Колекція має і високохудожні зразки сучасного костюма. Це вишукані ансамблі одягу художника-модельєра Раставецької Л. В. — 7 зразків, які зберігають певні риси етнографічної своєрідності.

Традиційний подільський орнамент продовжує жити і у виробах ВХО (виробничо-художнього об'єднання) «Вінниччанка», яких ми маємо 52 одиниці збереження. Це сорочки, сукні, скатерки, рушники.

237 одиниць збереження характеризує такий вид діяльності, як ткацтво, килимарство, що був невід'ємною частиною домашніх занять кожної селянської сім'ї. Це чудові доріжки, верети (рядна), залавники, килими, скатерки, рушники, які надійшли з Літинського, Шаргородгького, Вінницького, Ямпільського, Тиврівського, Крижопільського, Калинівського районів. 45 головних уборів є із них три — найдавніші: 2 намітки — святковий головний убір, який був на Поділлі аж до середини XIX ст., та очіпок — головний убір заміжньої жінки. Решта це хустки із вовни, що виготовлені на фабриках і надійшли з Вінницького, Бершадського, Літинського, Тиврівського, Калинівського, Крижопільського, Іллінецького районів.

36 одиниць, а саме запаски, плахта, спідниці, пояси, фартухи з Бершадського, Крижопільського, Літинського, Тиврівського, Калинівського, Вінницького, Шаргородського районів. Речі як домоткані, так і фабричні із вовни, бавовни, шовку. Невід'ємною частиною українського жіночого одягу, переважно святкового, були корали, ґердани, силянки, баламути, стрічки, які одягали на весілля, в неділю до церкви, на вечорниці, а зберігали їх у скрині, в спеціальному заскриньку. Таких прикрас в колекції музею 30 одиниць. Надійшли вони переважно із Жмеринського району (с. Носківці, Почапинці, Ільківка), а також з Вінницького, Бершадського, Калинівського, Крижопільського районів.

391 одиниця збереження — побутові речі — це пошивки, серветки, накидки, килимки, різноманітний посуд, що надійшли із с Миколаївки Козятинського району, м. Вінниці, Чечельницького, Липовецького, Тульчинського, Тиврівського районів.

Найголовнішим видом господарської діяльності на Поділлі завжди залишалося землеробство. У своїй колекції ми також маємо знаряддя праці різних періодів. їх у нас біля 400. Щодо тяглових знарядь обробітку ґрунту, то на Поділлі користувалися трьома їх видами: сохою, ралом і плугом. Ці предмети надійшли до нас із с. Кукавка Могилів-Подільського та із С. Михайлівка Тиврівського районів:

Здавна відомі два основних види знарядь збирання врожаю — серы і коса, яких у нас 7 ( надійшли з Тиврівського та Гайсинського районів}. Своєрідна тара для зберігання зерна — «солом'яник» з с. Кукавка Могилів-Подільського району,

Знарядь обробітку буряків у 30-х роках (ручних) у колекції 17 одиниць, — копачі, сапи, гаки, ножі з с. Петровське Ямпільського та с. Бохеники Вінницького районів.

26 предметів нараховує комплекс шевця із с. Яструбинці Іллінецького району.

Малочисленними предметами ми можемо підтвердити, що на Поділлі займались і рибальством. Це гачки риболовні, що вживалися для вилову великої риби, є верша (кубоша) та нерод (паровиця) з Чечельницького району.

Цікавими є матеріали по бджільництву. Це три вулики-дуплянки із с. Червоне Барського району.

Одним із найважливіших видів господарської діяльності та мистецької культури наших подолян була обробка рослинного волокна (конопель, льону) та вовни з метою виготовлення з них тканин для одягу та інших потреб і був невід'ємною частиною домашніх занять кожної селянської родини. Про це свідчить колекція із 71 предметів: щітки чесальні, (дергальні, пачісовні, волосяні, згребла) із с. Слобода-Яришівська Могилів-Подільського, с. Рахни-Лісові Шаргородського та з Тиврівського району; веретена із Вінницького, Тиврівського та Жмеринського районів; мотовила, швайки, снівниці, човники із с. Фльорино Бершадського району; терниця, начиння з Могилів-Подільського та Тиврівського районів; човники із с. Лопатинєць Шаргородського району та верстат із с. Кліщів Тиврівського району.

Побутові речі — ночви (нецки), діжі, ступи (ножні та ручні), відра, скрині, дощечки обрядові (для печива), ложки, зібрані в с. Кукавка Могилів-Подільського, с. Лаврівка Вінницького, с. Яланець Бершадського, с. Гранів Гайсинського районів, — говорять про те, що на Поділлі одним з найбільш стародавніх є промисел пов'язаний з обробкою дерева. На території краю здавна виготовляли з дерева кухонний посуд, хатнє начиння. знаряддя праці, тощо. Таких речей ми маємо у колекції 159 одиниць збереження.

Складовою частиною етнографічної колекції є гончарство, яке посідало одне з провідних місць серед народних промислів. Керамічних виробів у нас 157. В більшості це побутовий посуд, який надійшов із Муровано-Куриловецького, Літинського, Бершадського, Тиврівського, Немирівського, Калинівського, Шаргородського, Гайсинського, Томашпільського, Жмеринського районів.

Красою орнаменту, колоритом і витонченістю відрізняється кераміка Поділля: миски, глечики, баньки, макітри, ринки, горщики, близнята, збанки, слоїки.

21 експонат представляє відомі на Поділлі осередки гончарного виробництва: Крищинці, Бар, Бубнівка, Смотрнч, Майдан-Бобрик, Павлівна.

Миски із різних центрів відрізняються характером орнаменту. Так, мискн із Майдан-Бобрика мають архаїчно простий, ніби застиглий орнамент, а ось миски із Гайсина і Бубнівки вражають сполученням фарб, витонченістю і оригінальною свіжістю орнаменту.

Барські миски мають біле і темно-коричневе тло. На білому тлі рудою глиною виводився контурний рисунок. Подекуди елементи орнаменту виконувались зеленою, оранжево-червонуватою та яскраво-жовтою фарбами.

Наявність кількох теплих (біла, жовта, коричнева) і однієї холодної (зелена) барв повністю забезпечувала оригінальну гармонію кольорових та тонових якостей, надавала йому сили художньої виразності й святковості, настрою декоративно-орнаментального розпису.

Композиції в барських мисках займають майже всю миску всередині. Це стилізований вазон з рослинами, листям і квітками, часом є і пташка.

В Смотричі на білих мисках крім пташок, що сидять на стилізованих листках, зображені виноградні грона, сливи. Серед цієї групи експонатів виділяється цікавий комплекс, що був придбаний працівниками музею в с. Носківці Жмеринського району. До нього входить 14 предметів (миски, банька, збанок, близнята), які були куплені на ярмарку в с Попівцях Барського району в 1928 році батьком для дочки, як весільний подарунок. У своїй колекції ми маємо і предмети духовної культури, а саме: писанки — 30 шт. з с. Кармелюкове Жмеринського району та із с. Маньківці Барського району.

Це своєрідний мініатюрний народний розпис, відомий із сивої давнини. Писанки Поділля надзвичайно оригінальні, відрізняються високою художньою майстерністю. Це сюжетні розписи з рослинним (квіти у вазонах) та геометричним орнаментом. Колорити писанок — червоний, червоно-коричневий, фіолетовий переважають геометричні мотиви — ромби, трикутники розетки.

Не менш цікавими є витинаний (35 зразків) таких майстрів, як: Салюк О. В., М. А. Руденко з Могилів-Подільського району, Герман А. Д. з Тиврівського району. Навколишня природа живе у їх роботах: журавлі, півні ластівки, вербове листя, яблуневий цвіт, квіти. Це давній і рідкісний нині вид народного мистецтва.

14 народних розписів авторів Трохимчук Н. П. з м. Іллінці і Власенко з с. Кукавка Могилів-Подільського району.

10 народних ікон 18—19 століття.

67 предметів, що відносяться до теми сім'я і родинна обрядовість. Це стрічки, прапорці, віночки сучасного весілля із фірми «Свято» м. Вінниця, одяг нареченої.

На жаль наша етнографічна колекція поки що не може репрезентувати всі райони нашого краю. Також ми не маємо і багатьох матеріалів по окремих видах промислів та ремесел подолян.

І тому сьогодні ми маємо об'єднати зусилля музейних працівників, щоб поповнити етнографічну колекцію і більш детально вивчити наш край.