ДАНИЛЮК А. Г. ОСОБЛИВОСТІ ХУДОЖНЬОГО ОЗДОБЛЕННЯ В ІНТЕР'ЄРІ ТРАДИЦІЙНОГО ЗАХІДНО-ПОДІЛЬСЬКОГО ЖИТЛА.

Традиційне народне житло Західного Поділля відзначається не тільки мальовничістю свого зовнішнього вигляду, але й багатством інтер'єру, оздобленого з мистецьким смаком. На формування його вплинуло архітектурно-художнє завершення житлових будівель, зведених з глини, соломи: планування їх; традицій розміщення предметів побуту в приміщеннях.

Для будівництва на Західному Поділлі віддавна вживали місцевий в'язкий суглинок («болото», «глина», «земля»), житню солому, полову, лозу, камінь, а на каркас — дуб. Стіни між стовпами каркасу найчастіше заплітали вальками, які робили з суміші глини і соломи. Відомо також, що найдавніші хати мали огороджені хмизом і закидані глиною стіни. Зрозуміло, що виготовлені таким способом стіни необхідно було «виправляти» сумішшю глини з соломою. Долівки, як звичайно, робили з глини, добре вирівнювали і мастили. Зовні стіни на Поділлі оздоблювали по-різному, біленням, малюванням різними кольорами, пластичною ліпкою у вигляді пілястрів тощо.

У середині ж стіни подільських хат завжди побілені, внизу — підведені червоною глиною. Останнє мало велике символічне значення. Вірили, що обведення житла — це замикання кола. Отже, таким чином закривався доступ до хати нечистим силам.

У південних районах Тернопільщини стіни і печі дуже часто оздоблювали декоративним розписом. Він, згідно вірувань, був покликаний привернути увагу лихих сил і цим відвернути їх від людей. Стеля найчастіше була білена. На ній виступали один поздовжній і два-три поперечні сволоки, які милися. Останні дбайливо вигладжені, нерідко профільовані. На окремих з них вирізані хрести, солярні знаки, а іноді й невеличкі тексти. В деяких місцевостях сволоки і сволочки були мальовані восково-жовтим або темно-червоним кольорами.

На Західному Поділлі, як і всюди на Україні, в кінці XIX ст. були поширені житла з планом: хата + сіни + комора, хата + сіни. 3 початком XX ст. масово розповсюджуються хати з двома житловими приміщеннями, розділеними сіньми. В таких будинках вже виявляється «велика хата» («чиста»).

Інтер'єр таких хат виступає у двох варіантах: з піччю («тепла хата»), без печі або з грубкою («холодна хата»). В житлі діяв випробуваний віками розподіл приміщень за функціональним призначенням: спальна частина була біля печі, під «глухою» стіною; найбільш урочиста — «на покуті», і, нарешті, робоча — біля печі і вхідних дверей, де зберігався посуд, продукти харчування, паливо. Всі ці кутки в хаті поступово набували індивідуальних рис за рахунок заповнення предметами побуту, оздоблення. Більшість з них характерні для всієї України. Тому будемо говорити більше про риси характерні тільки для Західного Поділля.

Важливу об'єднуючу роль (до неї завжди горнулась вся сім'я) в інтер'єрі відігравала піч. Вона розміщувалася в кутку біля входу. Над її отвором влаштовувався комин, з якого горизонтальною трубою дим виводився в сіни через отвір («каглу»). В сінях стояв відкритий з низу димар («бик»), «бовдур»). Нижня частина його розташовувалась на сволоках стелі, займаючи часто півсіней. Димар найчастіше виплітався з лози, глиносолом'яних вальків, рідше його збивали з дошок.

На Західному Поділлі за конструкцією печі можна розділити на кілька варіантів. Найпростішу форму мають печі з кубовидним комином. Такі печі зручні для розписного оздоблення. Найчастіше зустрічаються печі з формою комина у вигляді зрізаної піраміди. Складніші конструкції мають печі з поєднанням зрізаної піраміди і кута. Зрідка зустрічались комини круглі подібні до вулика. Крім того, архітектура печей ускладнювалась ковбишками, які робили для солі, сірників, щіток.

Біля печі, коли житлове приміщення було одне, ставили паралельно грубку. Димохід від грубки до печі прокладали зверху під стелю. Між піччю і грубкою утворювалася ніша, з якої можна було попасти на піч. В ніші влаштовували піл, на якому любили зимою спати діти.

Вже при вході в подільську хату можна помітити велику кількість речей народного мистецтва. На стіні, що проти входу («припокутній»), навішані різної величини і форми образи. Тут і Спаситель, і св. Миколай, і Божа Мати. Вони повторюються, прикрашені писанками, паперовими квітами. На чільній стіні — фаянсові, з декоративним малюнком, тарілки.

Важливою особливістю подільського інтер'єру є те, що тут замість стола в покуті ставлять скриню з плоским віком, яка завжди покривалася білою скатертиною. В ній зберігали святковий одяг, полотно, верети, цінності. Найчастіше скрині були мальовані в темно-зелений колір, на фоні якого виділялися зображення квітів у вазонах, виконані жовтою, коричневою і чорною фарбами.

Лави, що оточували стіл з чільної і причілкової стін, у давнішніх подільських хатах ставили на масивних «ковбицях» або кам'яних плитах. Вони завжди були застелені декоративними доріжками («лавниками»).

У північних районах Західного Поділля в кінці XIX ст. замість лав ставили бамбетлі («канапи»), які використовувалися для сидіння і спання. Вони мають під сидінням висувні скриньки з спеціальною дошкою для розширення площі для спання. Бамбетлі мають спинки і підлокотники, які оздоблені декоративною різьбою. Постіль (найчастіше дерев'яне ліжко) завжди вражала великою кількістю подушок різної величини з багатою вишивкою на пішвах. Само ліжко зверху застелене вовняною веретою. Останні оздоблювалися різнокольоровими смугами. Ткали верети з ниток вовни і конопель, В Монастирському районі білі верети з конопель прикрашали плетеними гачками «корунками». На стінах за ліжками заможніші селяни вішали килими. Останні оздоблювалися найчастіше рослинним орнаментом. У найдавніших з-них рослинний орнамент має вигляд кількох гілок, до перетинають килим зверху донизу. Тло таких килимів переважно червоне. На Тернопільщині виготовлялись також килими прикрашені галузкою з двома-трьома листочками і такою ж кількістю плодів подібних до яблук. Над постіллю вішали жердку, на яку клали хустки, легкий одяг, полотно, на свята, іноді спеціально для оздоби, вносили і вішали тут ще верети.

Біля печі, при вході до хати, на стіні завжди висів мисник, що складався з кількох поличок і шафки, яка закривалась двома дверцятами. Він завжди був заповнений різноманітним посудом. Але найпомітніше місце займав гончарний посуд: горщики, макітри, глечики, миски. Миски, наприклад, дуже часто мали багатий декоративний розпис. Тому їх старались ставити на верхніх полицях мисника. Ці вироби прикрашали хати, ними гордилися завжди господині.

Інтер'єр в цілому, декоративні елементи в предметах побуту нас так не захоплювали б у подільській хаті, якби господині щоденно не дбали про чистоту, порядок, регулярно не білили б і не малювали стін, печей, не мастили долівки. Все це в поєднанні з щедрими мистецькими традиціями простого селянина робило інтер'єр західно-подільського житла таким мальовничим і привабливим.

Література:


1. А. Г. Данилюк "Традиційне народне будівництво Тернопільщини і проблеми організації збереження його національних зразків у сучасних умовах. //Тези доповідей і повідомлень II Тернопільської обласної наукової історико-краєзнавчої конференції; — Тернопіль, 1990, — С. 25—26.
2. А. К. Байбурин Жилище в обрядах и представлениях восточных славян. — Ленинград: Наука, 1983. — С. 135—138.
3. А. Г. Данилюк Українська хата. — Київ: Наукова думка, 1991. — С. 17.
4. Нариси з історії українського декоративно-прикладного мистецтва.// Видавництво Львівського університету, 1969. — С. 72.