Б.Сауляк
КАМЯНЕ БУДІВНИЦТВО В ПОДІЛЬСЬКОМУ СЕЛІ
Основою етнонаціональної самосвідомості є уявлення про історичну долю
свого народу, його історичні традиції. Прагнення поглибити наші знання про
культуру і зумовлює потребу в регіональних історико-етнографічних
дослідженнях, зокрема Подільського регіону.
В даній статті автор на основі аналізу ряду історичних, етнографічних праць характеризує особливості будівництва кам’яних споруд у подільському селі, з’ясовує фактори під впливом яких формується своєрідність кам’яного будівництва.
Дана тема є малодослідженою в наявній етнографічні літературі, проте найбільш повним, науково обґрунтованим дослідженням на сьогодні стала праця Косміної "Сільське житло Поділля"1. У цій книзі розглядаються різноманітні питання пов’язані з розвитком народного будівництва житла, зокрема, і використання каменю в ньому. Цікаві фактичні подробиці з даної теми містяться в працях видатного етнографа Данилюка, він розглядає проблему будівництва подільської хати2, і використання при цьому каменю, як будівельного матеріалу3.
Народна архітектура в різних частинах Поділля дуже не однорідна. У ній відбилися різноманітність природних матеріалів - дерева, каменю, соломи, очерету, кольорових глин тощо, якими багата та чи інша місцевість, а також майстерність народних зодчих, що по-різному проявляється в цілих будівельних комплексах, і в конструкціях жител та їх окремих деталей4.
Широко на Поділлі використовувався камінь. Найактивніше його застосовували в господарському будівництві мешканці басейну Дністра, на території між річками Збруч і Золота Липа та на покутсько-буковинському Подністров’ї. Без каменю важко уявити благоустрій та оформлення садиб і вулиць. У деяких місцевостях його використовували як основний будівельний матеріал для житлових і господарських споруд5.
В народній архітектурі камінь менше використовували жителі Середнього Подністров’я. Але і в цьому регіоні при забудові вулиць, садиб з нього робили підпірні мури різної висоти і конфігурації. Особливим колоритом відзначалися муровані огорожі, які надавали певного характеру вулиці6.
Таке широке використання каменю в сільському будівництві на цій території пов’язане з багатими його покладами. Найдавніші з обстежених в західних областях залишки кам’яних будівель належать ще до давньоруського княжого городища Звенигорода, що датується XII століттям. Для їх спорудження використовувалися вапняки, що зустрічалися на півночі Західного Поділля7.
При будівництві використовували переважно два види каменю - пісковик і вапняк. За поширенням і застосуванням у будівництві переважає пісковик. Він

належить до відкладів нижнього девону і залягає у басейні Дністра. Поклади дрібнозернистого пісковику мають червоне, сіре, зеленувате і вишневе забарвлення. На західному напрямку пісковик зникає, і в басейні Золотої Липи вже наявні середньодевонські поклади піскуватих вапняків. Тут трапляються вапняки й пізнішого походження. Найціннішим будівельним матеріалом є білі вапняки крейдового часу8.
При будівництві господарських споруд використовували різні породи каменю. Хати ж будували лише з вапняку. Він вважається "теплим" каменем і добре піддається обробці9.
В районах видобутку каменю здавна існували місцеві промисли по виготовленню пам’ятників. Вони були відомі далеко за межами Поділля. В наявній етнографічній літературі розкрито лише окремі його аспекти10.
Місця видобування каменю (каменоломні, кар’єри) на Поділлі називають "дебрами" (дебра - скала, що відкривається після зняття шару землі). В давні часи заготовляли камінь за допомогою залізних клинів і молотів. Верхні поклади характерні "пасманкою" (плитчастою структурою), яка легко колеться по горизонталі11. Камінь видобувався навесні, щоб за літо він встиг "висохнути", тобто випарувати природну вологу. Якщо сирий камінь захоплять морози, він швидко кришиться і втрачає будівельні якості. Тому на зиму свіжо розроблену масу загортають землею12.
Кладка каменю здійснювалась "на болоті" (розчині звичайної подільської землі). Це лесовидний в’язкий суглинок, яким і тепер, інколи, користуються у сільському будівництві. Будівлі з каменю в найдавніші часи не штукатурили, а лише білили. Пізніше ця традиція знівелювалася: штукатурили не тільки будівлі, але й муровані огорожі13.
Найбільш поширеним на Поділлі було каркасно-глинобитне і глинобитне житлове будівництво. Дуже рідко зустрічалася тут безкаркасна техніка виведення стін з природного каменю. У сільському житлі природній камінь використовувався переважно для огорож. В селах з нестійким рельєфом переважно робили кам’яний підмурок берега (до рівня дороги чи ділянки землі). У садибах такий підмурок завершується дерев’яною огорожею. На рівнинах робили суцільні кам’яні мури. Села в глибоких долинах приток Дністра, де місцями висота мурів сягає 3 м, схожі на фортеці14.
За даними обстежень О. Марзєєва, на початку XX століття, 45% подільських хат мали дерев'яні стіни, 44,5% - глинобитні, 4,6% були з каменю, 1,25% - з цегли. Проте при цьому слід зауважити до числа хат з дерев'яними стінами О.Марзєєв, очевидно включив і житла, стіни яких виводились у каркасній техніці із заповнення каркасу деревом15.
Часто використовували камінь при будівництві господарських споруд16. У Теребовлянському і Тернопільському районах 40%) стаєнь збудовані з каменю. Каркасно-глинобитна або глинобитна хата, кам’яна стайня і хворостяна, частково поліплена глиною, стодола - найтиповіший комплекс основних будівель садиби центрального і південного Поділля.
Важливу роль він відіграє й при спорудженні криниць. Обов’язковим зокрема, є кам’яне облицювання самої ями. Біля криниці з нього роблять вимостки. Крім
простого настилу, можна зустріти величезні плити з отворами для стікання води і великі кам’яні жолоби для водопою худоби17.
Камінь використовувався і в культовому будівництві. За архівними даними близько 2/3 церков і каплиць на Поділлі - муровані. З них більшість - кам’яні18.
При організації садиби закріплювались рухливі земельні ділянки шляхом влаштування підпорних стінок з природного каменю19. З господарськими будівлями і вулицею хата з’єднується хідниками з плиткового каменю. На похилому рельєфі підхід з хати до господарських будівель і на вулицю перетворюється на східці, які робилися з колотих суцільних плит пісковика.
Широко застосовували камінь при закріплюванні бічних сторін вуличок, що нагадують тунель без накриття. Так городи надійно оберігають від зсувів та розмивання. Характерним елементом вулиці з високими сторонами є скісні в'їзди до садиб, оброблені підмурками. Основний підмурок вулиці , переривається і переходить у підмурок викопу. Здебільшого в таких місцях влаштовують льохи. Залежно від рельєфу подільські садиби знаходяться нижче сільської вулиці або на одному з нею рівні. Таке розташування сільських дворів відоме скрізь, але на Поділлі, де неспокійний рельєф, воно дуже розповсюджене й вражає сміливістю архітектурних рішень20.
Завдяки застосуванні каменю в будівництві подільське село набувало своєрідних архітектурно-художніх рис. Вулиця при неспокійному рельєфі позбавлена одноманітності. У рівнинних селах вулиця позначена компактністю, що зумовлено кам’яним обрамленням огорож і глухих стін будівель. Останні справляють враження "мурованої вулиці", з дерев’яними перервами на брамах і хвіртках.
Отже, як бачимо, кам’яне будівництво в Подільському селі має давню історію. Народний досвід у цій справі може прислужитися і сучасним будівельникам.
ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА
1. Косміна T. Сільське житло Поділля. Кінець XIX - XX століття. - К., 1980; 2. Данилюк А. Подільська хата // Наука і суспільство. - 1987. - №7; 3.Данилюк А., Бодревич-Буць О. Використання каменю в народному будівництві Поділля //Народна творчість та етнографія. - 1980. - №1; 4. Данилюк А. Вказана праця. – С. 73; 5. Данилюк А., Бодревич-Буць О. Вказана праця. – С. 85; 6. Гудченко 3. Традиційне і сучасне в сільській забудові середньої Наддністрянщини // Народна творчість та етнографія. - 1978. - №5. – С. 67; 7. Пастернак С., Гаврилишин В. Початки каменярської промисловості на Західному Поділлі // Пам’ятники України. - 1973. - №1. – С. 94; 8. Данилюк А., Бодревич-Буць О. Вказана праця. – С. 86; 9. Пономарьов А. Українська минувшина: ілюстрований етнографічний довідник. - К., 1994. – С. 19; 10. Пастернак С., Гаврилишин В. Вказана праця. – С. 94; 11. Данилюк А., Бодревич-Буць О. Вказана праця. – С. 86; 12. Пастернак С., Гаврилишин В. Вказана праця. – С. 95; 13. Данилюк А. Вказана праця. – С. 74; 14. Косміна T. Вказана праця. – С. 28; 15. Там само – С. 20; 16. Поділля: історико-етнографічне дослідження. - К., 1994. – С. 258; 17. Данилюк А., Бодревич-Буць О. Вказана праця. - С. 87; 18. Гудченко 3. Вказана праця. – С. 70; 19. Поділля: Історико-етнографічне дослідження. - К., 1994. – С. 258; 20. Данилюк А., Бодревич-Буць О. Вказана праця. – С. 88.