Кінець XVII - початок XVIII століття знаменує період бурхливого будівництва в Києві. Завершення доби Руїни, відносна стабілізація життя створили передумови для небаченого з часів Київської Русі будівельного буму. Козацька старшина на чолі з гетьманами прагне утвердити перемогу православної віри на землях Гетьманщини зведенням нових храмів. Поруч із новим будівництвом набуває широкого розмаху перебудова у відповідності до нових смаків споруд великокнязівських часів, розпочата півстоліттям раніше за Петра Могили [1]. Зазнають більшої чи меншої реконструкції майже всі збережені на той час давньоруські споруди: Софійський [2], Успенський (у Печерській лаврі) [3-4] та Михайлівський Золотоверхий собори [5], Кирилівська, Трьохсвятительська (Василівська) [5], Троїцька надбрамна (у Печерській лаврі) [6], Десятинна [1] церкви. Перші три з названих споруд утворюють певну виділену групу. Особливістю реконструкції саме цих пам'яток є, зокрема, значне збільшення об'єму первісних будівель і зведення шести нових бань навколо первісної головної бані храму. Ці особливості не повторюються при реконструкції жодних інших давньоруських храмів на території України.