В.И. Пиоро

Попередні результати археологічного вивчення

північної прибудови Кирилівської церкви ХІІ ст. у Києві

Протягом 19 серпня – 10 вересня 2005 р. у рамках виконання робіт по заміні гідроізоляції та надвірного покриття Кирилівської церкви ХІІ ст., з північного її боку, було проведено детальне археологічне вивчення прибудови давньоруського часу, що із значними реконструкціями функціонувала до нового часу.
На відміну від південної прибудови, дослідження якої були проведені в середині – другій половині ХХ ст., аналогічна споруда на північ від Кирилівської церкви до цьогорічних робіт повністю не відкривалась й реконструювалась дослідниками лише в загальних рисах.

У результаті робіт, що виконувались за підтримки Інституту археології НАНУ силами співробітників Національного заповідника «Софія Київська» та найманих фахівців, відкриті залишки стін і фундаментів ХІІ й ХVІІ ст.
Загальна площа розкопу становила понад 90 м2 (16х6 м). Зняття культурного шару здійснювалось на глибину до 1 м – від рівня сучасної денної поверхні, до рівня підошви фундаментів.

На різних ділянках розкопу зафіксовано декілька горизонтів. Перший шар, товщиною 0,4–0,5 м, що підлягав зняттю технікою, складався з будівельного сміття ХХ ст. Нижче, в північно-східній частині розкопу (квадрати А2–4, В2–4) зафіксований потужний (до 0,3 м) шар що практично, повністю складався із давньоруської цем’янки та фрагментів будівельної кераміки ХІІ ст. Підстилали його чистий, без культурних решток чорний гумус (квадрати А2, B2) та сірий чорнозем в якому траплялись знахідки різного часу: фрагменти плінфи ХІІ ст., цегли ХVІІ ст., монета кінця ХVІІ – початку ХVІІІ ст. тощо (квадрати А3–4, В3–4). Стратиграфія шарів у західній та частково центральній частинах розкопу загалом відповідала східній, проте була суттєво порушена перекопами ХХ ст.

За попередніми даними, на об’єкті можна виділити два основні будівельні періоди – ХІІ та ХVІІ ст. Не виключено, що певні ремонтні роботи мали місце вже у давньоруський період.

У давньоруській час довжина споруди становила близько 15 м, ширина – 4,5–4,7 м.

Вхід до прибудови знаходився з північної сторони, навпроти північного входу до Кирилівської церкви. Внутрішній простір був поділений на дві частини – західна (притвор), з якої можна було потрапити до церкви, та центральна.

У східній частині споруди від давньоруського часу залишилось лише два незначні фрагменти фундаментів, що в плані мають розміри 0,56х0,45 м та 0,67х0,4 м. Решта була зруйнована ще у давнину та під час ліквідації провалля в середині ХХ ст. Проте, аналізуючи розташування в плані цих двох фрагментів, можна висловити припущення, що східну частину прибудови увінчувала невелика апсида, діаметром близько 1 м.

Разом з тим, східна стіна південної прибудови Кирилівської церкви була прямою, що було засвідчено археологічними дослідженнями другої половини ХХ ст.. та підтверджено цьогорічними розкопками.

Ширина стін та фундаментів коливалась від 0,8 до 1,2 м. Фундаменти були складені з буту на цем’янковому розчині. В південній та західній частині збереглась кладка з плінфи на цем’янковому розчині. За зовнішніми ознаками розчину, попередньо можна виділити два його типи, що представлені на різних рівнях кладки. Розміри плінфи: довжина – 28–31 см, ширина 19–21,5 см, товщина – 3–4,5 см.

У XVII ст. споруда зазнала суттєвої реконструкції. Була укріплена північна її стіна й практично повністю перебудована північно–східна частина, де були навіть закладені нові фундаменти – брили залізистого пісковику, бут на глиняному розчині.

В центральні частині об’єкту, перпендикулярно північній стіні церкви, зафіксовано значний фрагмент стіни XVII ст. (бутовий фундамент та один ряд цегли на глиняному розчині), що не відповідає архітектурному плану давньоруського часу.

Будівельний період ХVІІ ст. представлений переважно фрагментами червоноглиняної цегли завширшки 13–15,5 см та завтовшки 5–6 см. На окремих екземплярах зафіксовано знаки, прокреслені по сирій глині.

Функціонування північної, а також західної прибудов Кирилівської церкви, до початку XVIII ст. включно підтверджується картографічними джерелами.

В ході досліджень, за межами прибудови відкрито також декілька поховань, що за попередніми даними можна датувати ХVІІ та другою половиною ХVІІІ ст.

Після ретельного обстеження, виконання фотофіксації та креслень, згідно з постановами вченої ради Національного заповідника „Софія Київська”, рештки стародавньої прибудови пройшли консервацію, що не виключає можливості музеєфікації об’єкту в майбутньому.