Вітаю Вас Гість!
Середа, 26.07.2017, 07:32
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Категорії розділу

Наше опитування

Як ви оцінюєте збереженість архітектурної спадщини в Україні
Всього відповідей: 75

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Форма входу

Знайди відповідь

Друзі сайту

Каталог статей

Головна » Статті » Подільська старовина » Збірник "Етнографія Поділля"

ЯВОРСЬКА О.Г.(м. Вінниця) ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ ФАРБ НА ПІВДЕННОМУ СХОДІ ПОДІЛЛЯ
ЯВОРСЬКА О.Г.(м. Вінниця) ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ ФАРБ НА ПІВДЕННОМУ СХОДІ ПОДІЛЛЯ

У південно-східній частині Поділля, де нині розташована Вінницька область, історія використання природних барвників сягає найдавніших давен. Про це свідчить, наприклад, масове поширення на цій території орнаментованої кераміки у поселеннях трипільської культури (IV—III тис. до н. є.). У фондовій колекції Вінницького краєзнавчого музею є трипільський посуд, розмальований чорною, червоною та білою фарбами. Крім гончарства, з використанням природних фарб пов'язано оздоблення житла, виготовлення одягу та взуття.

Серед природних фарб, які використовувались на нашій території у XIX — 1-й половині XX ст., переважають кольорові глини та рослинні барвники. Незважаючи на масове поширення «купованих» фарб, деякі з них застосовуються і досі.

Дані про родовища мінеральних барвників узагальнені в матеріалах геологічного обстеження краю в 20-х роках XX ст. Один з дослідників, А. В. Красовський повідомляє, що серед корисних копалин тут велике значення мають «красочные глины». Певну уяву про їх-використання дає колекція природних пігментів з фондів Вінницького краєзнавчого музею, зібрана в 60 — 70 pp. XX ст. Д. 3. Бренер.

Біла глина — каолін — утворює на Вінниччині легкодоступні запаси, тому використовувалась і в гончарстві, і для оздоблення житла. М. І. Безбородько зокрема перелічує ряд сіл Тульчинської округи, в яких добувається каолін, відзначаючи особливу увагу до цієї глини жителів сіл Печора, Чуків, Михайлівна, Гута, Кирнасівка. Аналогічно використовували 1 в гончарстві, і для побілки білу вапнисту глину жителі с Павлівки Калинівського району.

Традиція «вимащувати» хату білим кольором зовні і в середині спільна майже для всієї України. Залежно від наявності джерел мінеральної сировини, в різних селах різняться способи отримання фарб для побілки. Порівняно з білою глиною ширше застосування має крейда, запаси якої є південних районах Вінницької області (наприклад біля с Яришівки, Букатинки Могилів-Подільського району, с. Росоші Теплицького району). Останнім часом для побілки повсюдно застосовується випалене з вапняку вапно.

У багатьох селах прийнято «підводити призьбу» чорною фарбою, якою служив найчастіше розчин сажі, або смола. У с. Сорокодуби Немирівського району та Петрунівка, Крижопільського в якості такої чорної фарби використовувалась місцева чорна глина — речовина органічного походження, що утворилась на дні колишнього ставка.

Охристі глини червоного кольору добувалися біля с. Стіна Томашпільського району, в багатьох місцях у басейнах рік Дохни і Савранки (с. Жабокрич Крижопільського району, с. Бондурівка Чечельницького району). По таких селах існує традиція вимащувати такою червоною фарбою «затилля» хати, інколи оздоблювати фасад по низу широкою червоною смугою, яка доходить до середини вікон. М. Безбородько вказує на використання червоної глини «в качестве примеси в горшочном производстве» у селах Тимар і Зятківці Гайсинського району, а також про добування між селами Бондурівкою і Завалля Ольгопільського повіту в колишній економії Храновського вишнево-червоної глини, «имеющей спрос в качестве красильного вещества на Одесском рынке».

Синьо-сіре забарвлення має мінерал вівіаніт (з класу фосфоритів), який знайшли жителі с. Мізяківські Хутори Вінницького району і використовували як синю фарбу.

Природна фарба вохристого (жовтого) кольору — глина з великим вмістом окислів заліза, — досить поширена в четвертинних відкладах, наприклад у Калинівському та Погребищенському районах. Використовувались як природні фарби і сполуки заліза в концентрованому вигляді (поширені у Вінницькій окрузі), наприклад залізна руда бурого кольору з с. Павлівка Калинівського району, магнетит з околиць м. Тиврова. Тиврівські гончарі у 60-x pp. за повідомленням Д. 3. Бренер збирали шматочки магнетиту на схилах в околиці селища, подрібнювали, розводили з водою і розмальовували свої вироби. Після випалу рисунок набував оригінального шоколадного кольору, який вирізняв вироби тиврівських майстрів.

Використання рослинних барвників у південно-східному Поділлі досліджено нами лише фрагментально. За свідченням Д. Р. Борейко, уроженки с. Крикливець Крижолільського району, та Г. Г. Бровко, уроженки с. Савчине Крижопільського району, поширеними були фарби з яблуні, бузи, цибулі, вільхи, дуба.

Виварені однорічні пагони яблуні давали яскраво-жовту фарбу для розписування писанок. Виварене лушпиння цибулі давало, жовтувато-червону барву, якою фарбували на Великдень і писанки, і крашанки (на відміну від крашанок, червоні яйця, фарбовані «купленими» фарбами, називають галунками), і вовну.

Сік ягід бузини — вживана синя фарба. Кора дуба і плоди «шишечки» вільхи в настоях різної концентрації фарбували тканини (в т. ч. вовну) у різні відтінки коричневого. Очевидно, саме таким способом отримували нитки світло-коричневого (як кажуть тут, «гливого» кольору, яким виконано візерунок на тканих рушниках з цього регіону. Темно-вишневий колір отримували з ягід ожини.

Рослинними фарбами виконувалось більшість розписів печі та настінних розписів, причому їх яскравий колорит (червоні, жовтогарячі, голубі і. зелені тони) є помітною особливістю південного Поділля.

Джерела:

1. Безбородько Н. И. Полезные ископаемые Тульчинского округа // Рабоче-крестьянская газ. — 1923. — 11 —12 ноября.
2. Безбородько Н. И. Полезные ископаемые Гайсинского округа // Рабоче-крестьянская газ. — 1923. — 13, 15 ноября.
3. Вінницький обласний державний архів Ф-147, оп. 1, спр- 82, арк. 157—158.
(Красовский А. В. О полезных ископаемых Подолии и общих условиях их использования).
4. Фонди Вінницького краєзнавчого музею. Група збереження «Геологія і палеонтологія» (ГП).
5. Косміна Т. В. Сільське житло Поділля кінець XIX ст. —XX ст. — К.: Наукова думка, 1980. — С. 159—181.



Джерело: http://www.museum.vinnica.ua/articles/etno/yavorska_ogm_vnnitsya_vikori.html
Категорія: Збірник "Етнографія Поділля" | Додав: Darkwia (25.06.2009)
Переглядів: 868 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: